Перепис населення: що заважає Україні його провести?

Перепис населення: що заважає Україні його провести?

Чи можна вважати те, що оприлюднено Дубілетом, переписом населення? Як здешевити проведення традиційного перепису, і як нам в цьому допоможе досвід Білорусі? Чому в Україні перепис весь час відкладають? І навіть тепер, після стількох «сніданків»,  його проведення знову під питанням?

Фальсифікація перепису

UPD. Поки нами готувався цей матеріал, фахівці Українського центру суспільніх даних встановили, що дані статево-вікової структури населення України, за версією перепису Дубілета, були сфальсифіковані. Очевидно, що дані по кожній з когорт були отримані шляхом простого множення даних від Укрстату на коефіцієнт 88,8%. Цей коефіцієнт і є різницею в загальній чисельності населення, яку показав недавній «електронній перепис» на тлі даних Укрстату.

Днями відбулася подія, яку ніяк не можна оминути. Це оприлюднення даних так званого перепису чисельності населення України. В пресу їх видав Дмитро Дубілет. Його, мало того, що назначили міністром в Кабмін, так ще і Держкомстат зробили йому підзвітним. Він є сином ТОП-менеджера Приватбанку, коли той ще керувався людьми Коломойського.

«Найбільша з усіх аморальностей – це братися за справу, яку не вмієш робити.» – сказав колись Наполеон.

І це дуже наочно описує людей, які сьогодні зібралися в Кабміні.

Нагадаю, що країна буквально знемагала від необхідності проведення перепису населення. В останній раз його провели в далекому 2001-му. Хоча, за правилами, вона повинна проходити раз у десятиліття.

Проведення перепису населення в інших країнах

Більшість пострадянських країн (та й не тільки) за цей час встигли провести перепис по другому колу. Білорусь минулої осені справила третє коло. Те ж саме збираються зробити в кінці цього року в РФ…. Ні, є країни в цьому сенсі і цікавіші! Це Узбекистан, у якого наразі справжній демографічний вибух. Але свій перший перепис за часів «незалежності» він збирається проводити тільки у 2022-му.

Україна вже багато разів переносила свій перепис. А зараз, не факт, що проведе його і в 2020-му. Хоча все друге півріччя року минулого люди Зеленського клялися, що перепису в 2020-му бути. І тепер ось незрозуміло, чому ця тема знову під питанням. Чи то все через амбіції мажору, який прикривається святою метою заощадити кілька мільярдів гривень і під цю справу вирішив нам підсунути збірну солянку з почищеним і пофільтрованним BigData від мобільних операторів, з поправкою на Держреєстру. Такі, як Пенсійний фонд, який чистять-чистять від мертвих душ, але все ніяк не дочиста. Загалом, при найзапальнішій фантазії найдрімучого аналітика переписом це назвати складно.

Але навіщо Україні взагалі потрібен  перепис?

Він дозволяє вибудувати демографічні, соціально-економічні прогнози розвитку, прийняти необхідні управлінські рішення, які стосуються розміщення трудових ресурсів. Це дозволить краще формувати бюджет, в тому числі виділяти необхідні кошти на охорону здоров’я, освіту, культуру і спорт. Також від отриманих під час перепису населення даних залежить будівництво інфраструктури в містах і регіонах країни, включаючи розташування шкіл і навіть автобусних зупинок.

Що підсунув українцям Дубілет замість перепису?

У підсумку, Дубілет-молодший підсовує нам якусь цифру в 37 мільйонів з гаком, без нормальної розбивки і деталізації, як за демографічних, так і з соціальних і поведінкових характеристик. Головне, що це цифра, яку громадськість приблизно і очікувала почути. При цьому ця електронна перепис ніяка не прелюдія до загальної дії та не анонс, як було б ґрунтовно вважати. Навпаки, нам пропонують електронною біг дата й обмежитися. Аргументи? Закритість населення. Пробний перепис, який проводили по Київській області, показав, що в кожні четверті двері потрапити не вдається. Значить, відповідно до логіки Дубілета, і в повному перепису буде похибка в 25%. І це при тому, що перепис супроводжується інформаційною кампанією. Що на під’їзди вішають попередньо плакати, про те, що в таких-то числах прийдуть такі-то люди. Мабуть, «молодого реформатора» нікому було присвятити в усі ці нюанси.

А ще 3,4 млрд. гривень, які закладав бюджет на перепис, невиправдано дорого для такої бідної країни, додає Дубілет. Якщо розділити цю цифру на 37 мільйонів, то виходить десь 90 грн. на перепис одного громадянина.

Чи це дорого? Так, якщо врахувати об’ємний штат переписувачів, чию праця треба буде оплатити.  А також закупівлю гаджетів і все інше, захід не з дешевих. Хоча, якщо на те пішло, можна все зробити і повністю по-старому – тобто чисто за паперовими анкетами. Звісно, обробка займе трохи довше часу, але зате дешевше.

Як нам допоможе досвід Білорусі у проведенні перепису

А ще в світі давно вже навчилися здешевлювати кошторис переписів за рахунок комбінування методики. Це означає, що процес розбивається на 2 етапи. На першому етапі проводиться електронний перепис, коли громадяни, яким страшно відкрити двері вносять дані через інтернет. Або відвідують пункти перепису, якщо наявні проблеми з інтернетом. А вже на другому етапі, за вирахуванням тих, хто переписався добровільно, проводять обхід по квартирам. Ось таким чином, наприклад, Литва у 2011 році змогла скоротити витрати з 3 млн. доларів до 1 млн. Навіть з поправкою на те, що литовців від сили 3 мільйони, сума витрат виходить дуже скромна на тлі тих грошей, що планують виділити в цьому році, наприклад, в Киргизії. У перерахунку на гривні це 560 млн. при 6 млн. населення. Це як раз все ті ж 90 грн. на людину, що збиралися витратити й у нас.

Проблеми і бюджет комбінованої методики

Саме цей варіант застосувала декількома місяцями раніше Білорусь, яка в жовтні успішно зібрала масив перепису. Як показав досвід сусідньої країни, взагалі, єдиною проблемою на інтернет-етапі були сайти перепису. Вони відразу «лягли» і якийсь час працювали з перебоями.

Знайти інформацію про те, який же виявився бюджет перепису Білорусі, на жаль, не вдалося. Але як радісно рапортували проурядові сайти з подачі Белстата, що частку держбюджету в проекті вдалося скоротити з 95% (при проведенні перепису-2009) до 35%. Яким чином? Це стало можливим завдяки активному залученню спонсорських коштів та міжнародної технічної допомоги, тобто грантів. Такий, наприклад, був отриманий, від Світового банку.

Виходить, що Білорусь з її недемократичним режимом залучити гранти на перепис може, а Україна, з її багаторічними програмами різного роду фондів на кшталт «Відродження», не може. Хоча ті ж планшети можна не закуповувати нові, а запозичити у громадських організацій, аналітичних центрів і т.д., які часто ними користуються. За обміном досвідом знову ж до білорусів. Соціологи шумлять про необхідність провести перепис? Так покарайте їх ініціативою! Нехай всі колеги, хто сьогодні волає про необхідність проведення перепису, візьмуть у ньому участь ресурсно! Була б політична воля на її проведення! Тоді й не доведеться шукати профанські виправдання про вартість переписів і про 25% дверей, що не відкриваються.

Справжній перепис проводити не хочуть?

І ось тут найцікавіше. На мій погляд, саме з бажанням проводити перепис в Україні є великі проблеми. Справа в побоюванні отримати в реальності куди більш сумну картину, ніж показана Дубілетом. Я взагалі як придивився до цифр, прийшов до висновку, що нам брешуть.  Навіщо? Далі буде зрозуміло.

Навіщо нам брешуть?

Справа в тому, що на відміну від Білорусі, у якій основна проблема скорочення чисельності – це природне зменшення населення, в України після 2014 року до цього додалися війна (і пов’язана з нею часткова втрата громадян), а також посилилися еміграційні процеси. Військові наслідки нам абияк прикидає Укрстат, який замість 45 млн. через 6 років дає 42 млн. Але з оцінкою масштабів міграційного збитку все куди туманніше.

Інститут демографії ім. Птухи вже реконструював гіпотетичну чисельність наявного населення України на рівні 36 млн. У тій самій статті автори передбачили, що при збереженні тенденцій до 2050 року населення складе не більше 28 млн.

І ці цифри дуже близькі до розрахунків ООН. Нагадаю, що в 2009 році вона устами голови обіцяла, що до 2050-го населення України знизиться на 15 млн. Тобто виявиться якраз в районі 30 млн. Населення Польщі має зменшитися на 7,7 млн., населення РФ – на 33 млн. Але пройшли 10 років, і бачимо, що прогноз поки виправдовується лише по Україні. Чому так відбувається? Зрозуміло, за рахунок компенсуючого впливу імміграції. А точніше його відсутність!

Ще в 2017-му році на сайті Укрсоцстандарта виходив матеріал «як депопуляція України рятує від депопуляції Польщу».

А населення РФ не знижується істотно за рахунок компенсуючого впливу вихідців з Кавказу і середньоазіатських республік. Нагадаю, в одному тільки Узбекистані відбувається справжній демографічний бум.

Україна перебуває ніби на краю Європи, її економіка майже не зростає. Тому як постійне, а не тимчасове пристанище, вона мігрантам з Азії не цікава. Або, якщо цікава, то не настільки, щоб компенсувати справжній бум відтоку громадян, охочих виїхати. А цей бум хоч почався і не в 2014-му, але вийшов на пік приблизно в останні роки. Чому так відбувається? Ми різко зубожіли? Ні.

У всьому винна Друга Світова війна?

Демограф Вишневський вказує на те, що статевовікова піраміда пострадянських країн все ще відображає Другу Світову.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зокрема різке зниження народжуваності на початку 40-х років спровокувало так звані 2 «відлуння війни». Це означає, що через одне покоління незмінно настає провал в народжуваності.  Відлуння війни чергуються з поколіннями нащадків післявоєнного Бебібуму. Через це, власне, статевовікова піраміда починає нагадувати не рівномірний конус, а новорічну ялинку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Аналітики з Інституту демографії ім. Птухи та Інституту майбутнього у вже згаданій статті показали, що на пік еміграційних настроїв якраз вийшли діти післявоєнного Бебібуму. Їх просто багато й у млявій, корупційній економіці України, що не росте, їм себе не знайти. Єдиний шанс не опуститися на теплотрасу – це виїхати в ту ж Польщу чи інші країни. У ті країни, чий сумарний ВВП вищий за український, а значить, і шанс знайти себе вище.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

* З матеріалу Український інститут майбутнього: https://www.uifuture.org/publications/news/22092-demograficna-kriza-v-ukraini-cerez-10-rokiv-pracuucih-v-ukraini-bude-v

Уряду, який не хоче (або не може, що вже не суть) реально боротися з корупцією або просто стимулювати підприємницьку ініціативу, не до перепису.

Втрачена можливість

Адже тоді доведеться стимулювати бізнес, щоб він створював нові робочі місця для всієї цієї маси активних 25-35-літніх людей. А для цього послабляти податкове навантаження. І з середини надцятих, якраз після Майдану для цього була золота можливість. Частка непрацездатного населення досягла мінімуму, а число працездатного населення, або донорів соцвиплат, вийшло на пік. Адже воно вмістило в себе представників відразу двох поколінь Бебібуму і всього одне покоління «відлуння війни». Але чим займалися в урядах при Порошенко і, судячи з усього, вирішили зайнятися в уряді при Зеленському? Стимулювали виїзд українців за кордон з тим, щоб знизити тиск незалученої робочої сили на ринок праці в умовах куцої корумпованої економіки?

Час працює проти нас?

У разі реального традиційного перепису доведеться пояснити населенню, чому золотий шанс для економічного зростання спливає. Доведеться пояснити, чому мільйони людей стимулюються до трудової міграції. А адже провівши перепис в 2020-му, ще можна буде списати його ганебні підсумки на «передників». І спробувати нагальними темпами зробити так, щоб залишки активних, незалучених в економіку, наших співгромадян встигли принести користь рідній країні. Але замість цього того, щоб утримати, вже … збираються повертати. Саме про це красиві і порожні промови Зеленського? Вікно можливостей для реформ стрімко звужується.

При підготовці матеріалу використовувався кабінетний аналіз зусиллями аналітиків УкрСоцСтандарт. Вміємо добувати не лише первинну, але і вторинну інформацію. Про що клієнти з легкістю, можуть переконатися, замовивши дослідження.

Примітки

[1] Прогноз Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи без урахування тимчасово окупованих територій

[2] А. Вишневський. Демографічні наслідки Великої вітчизняної війни. / Демографічний огляд, 2016. Т.3, №2. С.3-42.


Денис Под'ячев

маркетолог, соціолог, політолог

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *